Очередной директивой порадовал нас (уже давно) министр культуры. СпойлерЗгідно офіційної інформації Міністерства культури і туризму України, на адресу Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України надійшов лист-звернення членів Херсонської обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. У ньому висловлювалася пропозиція «перевірити бібліотечні фонди» та «вилучити літературу, яка пропагує комуно-шовіністичну ідеологію». Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради України спрямував отриманого листа до Міністерства культури і туризму України для вивчення порушеного питання та підготовки відповіді авторам звернення. Міністерство культури і туризму України, у свою чергу, надіслало листа до управлінь культури і туризму обласних державних адміністрацій з проханням вивчити ситуацію з означеної проблеми у бібліотеках кожної області та надати інформацію Міністерству. При цьому було зазначено, що, відповідно до статті 18 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», вилучення документів з бібліотечних фондів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється, та йшлося про необхідність у термін до 1 вересня 2008 року надати інформації стосовно якісного і кількісного складу книжкових фондів. Передбачалося, що після отримання та узагальнення інформації з усіх областей Міністерство підготує обґрунтовану відповідь Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України та авторам звернення. З огляду на те, що вищенаведена ситуація отримала розголосу та стала інформаційним приводом для різного роду розмірковувань, Міністерство культури і туризму України вважає за необхідне висловити свою принципову позицію стосовно питання, порушеного у зверненні членів Херсонської обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів. Громадяни України мають конституційне право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (Конституція України, стаття 34). Відповідно до конституційних засад, визначаються принципи інформаційних відносин: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації (Закон України "Про інформацію"). Україна, активно прагнучі до участі у світових та європейських інтеграційних процесах, оголосила себе державою, що відстоює демократичні цінності та пріоритети, права і свободи громадян. Україна підтримує «Загальну декларацію прав людини», в статті 19 якої проголошується, що кожна людина має право на свободу переконань та вільне їх висловлення. Це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, отримувати й розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Утвердження України як незалежної демократичної держави ставить на порядок дня оновлення свідомості на основі переосмислення історичного досвіду, усвідомлення цивілізаційних змін, подолання ідеологізмів. Політична багатоукладність на ґрунті різних форм власності, політичний плюралізм і багатопартійність передбачають ідеологічний плюралізм як цілком нормальний стан суспільної свідомості. Уряд не може обмежувати інформаційну свободу громадян; відслідковування і контроль за інформацією підривають не лише свободу доступу до інформації, а й несуть загрозу свободі висловлювань. Домінування демократичних цінностей і свобод є особливо важливим в інформаційній, інтелектуальній сферах. До якої, безумовно відноситься й бібліотечна справа. В основу інформаційно-бібліотечної діяльності в демократичних країнах покладено концепцію інтелектуальної свободи, вільного і безперешкодного доступу до інформації та заперечення цензури. Це означає, що громадянин має право отримати інформацію будь-якого змісту, для чого бібліотека повинна мати у своїх фондах інформацію будь-якого змісту. Для цього держава повинна створити умови, за яких бібліотеки будуть здатні задовольнити будь-які інформаційні потреби громадян. В основу інформаційно-бібліотечної діяльності та співпраці у цій сфері міжнародним співтовариством покладена концепція інтелектуальної свободи. В 1989 р. на конференції в Стокгольмі ІФЛА (Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій) оголосила статтю 19 ”Загальної декларації прав людини” основою своєї діяльності. Було створено спеціальний комітет ІФЛА ”Доступ до інформації та свобода висловлення”, до якого увійшли 30 представників національних членів-асоціацій. Заперечення цензури бібліотечних книг означає заперечення можливості їх вилучення з фонду за ідеологічними чи політичними ознаками, що й закріплено у статті 18 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу». Відмова від ідеологічної чи політичної цензури бібліотечних книг є безумовним здобутком вітчизняного галузевого законодавства і означає відмову від тих технологій та методів роботи по формуванню свідомості, які застосовують тоталітарні режими. У демократичному суспільстві не можуть існувати списки заборонених для читання книг, оскільки далі логічним є вогнища з книжок. Цивілізаційний розвиток вимагає поставити крапку на цьому ганебному явищі людської історії, оскільки не важливо, які книжки спалюють: єретичні опуси, поезію про свободу, роздуми дисидентів. Головне, що будь-яка Книга створена для життя, має право на життя, а тому знайде свого читача. Тоталітарний комуністичний режим знищував і забороняв. Нова парадигма суспільного розвитку вже сформувала нове покоління. Недарма авторами звернень про цензуру бібліотечних книг не стають, на щастя, молоді люди. Світова база даних під назвою «Маяк свободи слова» включає відомості про книги і журнали всього світу, що підлягали цензурі. Сучасна Україна не надасть приводу включати книги, викинуті з бібліотек до неї. Не може бути повернення до системи тоталітарної пропаганди і контролю, керівництва читанням, свідомого і планомірного знищення слідів минулої або чужої культури, обмеження зовнішньої інформації, створення спеціальних сховищ як форм боротьби с інакомисленням. Водночас, варто звернути увагу не тільки на бібліотечні проблеми взагалі, але й на бібліотечні фонди зокрема. Оскільки фонди – це сутність бібліотеки як установи. Вони займають особливе місце в матеріально-технічній базі бібліотеки; є одночасно і матеріальним, і інформаційним ресурсом. Придбання нових книг до бібліотечних фондів здійснюється за положеннями Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що до останнього часу чинило перепони для поточного комплектування бібліотечних фондів. Впродовж дії цього Закону в останні роки бібліотеки втратили значну частину книг, що були видані в Україні і через складні процедури тендерних закупівель не змогли потрапити на бібліотечні полиці. Порушувалася оперативність комплектування. Бібліотекам часто доводилося купувати не те, що реально потрібно читачам, а те що отримало перемогу на тендері. Закон повністю ігнорував той факт, що книга – це інтелектуальний продукт, і що кожна книга унікальна. Бібліотекам потрібні не просто книги, а конкретні книги певних авторів чи тематики. Книги мали закуповуватися за такими ж правилами, як скажімо, меблі чи канцтовари. З 2004 року Міністерство безуспішно вносило пропозиції щодо внесення відповідних змін до Закону, вжило низку заходів. Але, нажаль, у той час не вдалося досягти бажаного результату. Як відомо, фінансування публічних бібліотек здійснюється з місцевих бюджетів. До складу видатків на їх утримання включаються видатки на придбання книг, періодичних видань та інших видів документів для поповнення фондів. Відповідно до Бюджетного кодексу України, видатки, призначені для придбання книг, віднесені до коду економічної класифікації 2110 «Капітальні видатки», що викликає ускладнення під час процедури проходження і затвердження окремих видаткових статей на утримання бібліотек. Адже фінансові управління місцевих органів влади в останнє десятиліття максимально скорочували кількість капітальних видатків для закладів культури, а відтак не ремонтованими залишалися будинки культури і музеї та пустими полиці публічних бібліотек. Через це існує потреба внесення змін до кодів економічної класифікації видатків бюджету та створення окремого коду економічної класифікації видатків, призначених для придбання книг для поповнення фондів бібліотек. Сьогодні бібліотечні фонди поповнюються за рахунок: – обов’язкового примірнику творів друку, що отримують бібліотеки відповідно до Закону України «Про обов’язковий примірник документів» та на підставі Постанови КМУ від 10.05.2000 № 608 «Про порядок доставляння обов’язкового примірнику документів»; – позабюджетних коштів, за які бібліотеки можуть купувати найбільш актуальні книжки, що користуються підвищеним попитом у читачів. В середньому за рік таких книжок купується від декількох одиниць до декількох сотень; – книг, що були видані Державним комітетом телебачення і радіомовлення за програмою «Українська книга» або придбані МКТ України за Державною програмою розвитку і функціонування української мови на період 2004-2010 років. В середньому на рік кожна бібліотека отримує близько 250 книг; – інших джерел (подарунків від фізичних осіб, благодійних фондів тощо). З усіх джерел останнє виявляється найбільш плідним: в окремі роки деякі бібліотеки отримували до 30 тис. примірників нових надходжень. Висловлюючи щиру подяку усім благодійникам, бібліотеки при цьому відзначають, що не вся подарована література відповідає потребам читачів і профілю комплектування. Відносно стабільною можна назвати ситуацію з передплатою періодичних видань, кошти на придбання яких передбачаються кодом економічної класифікації 1131 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар». Обмежена кількість нових надходжень до бібліотек певною мірою поглиблює відставання країни в освоєнні новітніх наукових досягнень і технологій, а також є причиною інформаційного дефіциту, що уповільнює темпи розвитку науки, культури, освіти та економіки. Як матеріальний ресурс, бібліотечні фонди підлягають фінансовому обліку та інвентаризації. Ці процедури, а також вилучення книг з фондів здійснюється лише у порядку, передбаченому спеціальною Інструкцією Держказначейства. Впродовж останніх десяти років бібліотечні фахівці прагнуть внести зміни до цієї Інструкції, які враховували б специфіку обліку бібліотечного фонду, але позиція Держказначейства залишається незмінною. Отже, вилучити будь-що з бібліотечного фонду можливо лише за умови відповідного документу Держказначейства, яке не підпорядковане Міністерству культури і туризму України. Варто пригадати деякі показники. Так, кількість публічних бібліотек в Україні становить більше 18 тисяч; сукупний бібліотечний фонд публічних бібліотек становить 278 млн. 176 тис. примірників; кількість читачів публічних бібліотек сягає понад 16 млн. осіб, що складає 33,5 % населення України. Що ж нині стоїть на полицях публічних бібліотек? Скільки книг і якого змісту? На це запитання Міністерство планує отримати відповіді з областей до 1 вересня 2008 року. Здійснивши таке попереднє вивчення, можна буде скласти уявлення про наступне: скільки нових книг і за які роки було придбано, незважаючи на перепони тендерних закупівель; скільки книг і якого змісту було вилучено на підставі Інструкції Держказначейства; на які книги існує незадоволений читацький попит; які книги і у якій кількості складають бібліотечний фонд. Як відомо, бібліотечний фонд систематизований за галузями знань: – суспільні науки; – технічні науки; – природничі науки; – гуманітарні науки. Розділ «комуно-шовіністична ідеологія» відсутній. Ідеологія, до речі, означає формування вектору розвитку суспільної свідомості, визначення цілей і програм соціальної діяльності та передбачення системи інформаційних і пропагандистських заходів, спрямованих на її реалізацію. Пригадаємо: яким є вектор розвитку суспільної свідомості в сучасній Україні? І, відповідно, сформуємо програми й цілі нашої спільної діяльності – приймемо закони та інструкції, що будуть сприяти формуванню фондів; надамо бібліотекам достатнє фінансування для придбання української книги, створивши перед цим умови для процвітання національного книговидання; створимо україномовний контент в Інтернеті і відобразимо в ньому усе культурне розмаїття; забезпечимо читачам публічних бібліотек вільний доступ до ресурсів світової мережі; належно оцінимо мультимедійні видання і визначимо їх місце у фондах сучасних бібліотек тощо. Можливо, саме тоді можна буде належно оцінити зміст Копенгагенської декларації, прийнятої майже 10 років тому (1999 р.) представниками бібліотек, бібліотечних асоціацій та урядових структур 32 європейських держав, яка закликає національні й федеральні уряди вдатися, зокрема, до таких дій: 1) розробити національну інформаційну політику для розвитку та координації всіх відповідних (в тому числі, фінансових) ресурсів на загальне благо. В ній повинна бути визнана суттєва та унікальна роль публічних бібліотек, доступних для всіх громадян. Бібліотечне законодавство повинно підтримувати бібліотечну взаємодію; 2) створити необхідну мережну інфраструктуру для підтримки розвитку національної інформаційної політики в інформаційну еру. Мережна інфраструктура повинна об’єднати всі агенції, що створюють інформацію, особливо інституції, які традиційно є зберігачами пам’яті (бібліотеки, музеї, архіви), сприяючи тим самим обміну інформацією та створенню об’єднаних ресурсів; 3) запровадити програму розвитку публічних бібліотек, яка гарантує мінімальні стандарти доступу для кожного громадянина, включаючи відповідні інформаційні та комунікаційні технології та відповідні рівні капіталовкладень для забезпечення цих стандартів; 4) забезпечити публічні бібліотеки відповідним обладнанням для надання максимального доступу до новітніх інформаційних ресурсів для всіх громадян, незалежно від їх фінансових, фізичних чи освітніх можливостей; 5) лобіювати Європейський парламент для того, щоб публічні бібліотеки були серед перших місць на соціальному порядку денному тепер і на майбутнє; 6) справедливо збалансувати права створювачів інформації з правами доступу громадян до інформації для того, щоб допомогти їм покращити своє життя. За умови такого підходу українські бібліотеки пройдуть еволюційний шлях розвитку, на якому й позбудуться пострадянської і посткомуністичної спадщини. А читачі отримають нові, сучасні й комфортні приміщення, оснащені за сучасними інформаційними технологіями, та полиці розумних і вічних Книг. http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publi...rchPublishing=1 Т.е., из библиотек приказали изъять всю "коммунистическо-шовинистическую литературу". В чёрный список, кстати, попали также Маяковский, Булгаков, и другие класики. ДОполнительные источники (по-русски) http://rus.postimees.ee/291108/glavnaja/za...ezhom/44845.php http://www.bigbook.ru/litnews/detail.php?ID=5009 Естевтсенно, что библиотекари данную директиву выполнять отказываются. В общем, Я вижу костры из книг, Я слышу овчарок лай. Если один скажет «Зиг» — Миллионы ответят «Хайль». © не знаю кто